Новий курс

1. Подолати кризу перспективи

Українське суспільство переживає переломний етап у своєму розвитку. Настає час, коли не можна жити лише сьогоденням, обмежуватися розв’язанням поточних, навіть нагальних проблем. Необхідно бачити стратегічну перспективу розвитку держави, її економіки, суспільства. На відміну від країн, де реформи торкалися лише окремих структурних змін чи корекції політики, зміни у пострадянському просторі охоплюють усі без винятку сфери суспільного життя.
В Україні останніми роками найбільш гостро постає питання майбутнього. Тривала стагнація економіки, зубожіння населення, криза традиційних світоглядних засад спричиняють посилення песимістичних настроїв. Як наслідок, в українському суспільстві сформувалася специфічна криза, так звана криза перспективи.
Вона стала своєрідним викликом інтелектуальній, політичній, культурній еліті, перевіркою її на зрілість і спроможність бачити перспективу, взяти на себе роль консолідуючої сили, яка чітко усвідомлює, куди рухається Україна і якою їй бути.
Саме тому сьогодні, як ніколи, в ході проведення глибоких соціально-економічних перетворень необхідно чітко визначитися, якою ми бачимо Україну в соціальному, політичному, економічному вимірах. Інакше кажучи, відповісти на запитання - яким має бути наше суспільство через десятиліття.
Подібні завдання стоять перед багатьма країнами світу. Тим більше що в умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економічних та політичних процесів розв’язання внутрішніх проблем та пошуку свого місця в міжнародному розподілі праці цілком залежать від визначення оптимального вектора розвитку.
Процес становлення України як молодої держави ускладнюється необхідністю розв’язати ключову проблему - проблему системної трансформації всього суспільного життя, причому на засадах неконфліктності та громадського консенсусу.
Складний процес модернізації суспільства не проходить безболісно, передусім для найбільш незахищених верств населення. І тому є різні причини, зокрема пов’язані зі стереотипами та звичками, які неможливо змінити за кілька років. Однак стверджувати, що більшість наших громадян виступає проти реформ було б неправильним. Навпаки, вони набагато більше потерпають від зволікання проведення реформ, їх незавершеності.
Саме гальмування реформаційних процесів збільшує їх соціальну ціну. ”Криза перспективи”, яка виявилася і посилилася у суспільстві останнім часом, не означає, що в ньому домінують антиринкові чи антидемократичні погляди. Ця криза скоріше є психологічно виправданою реакцією людей на той важкий і неприйнятний матеріальний та духовний стан, у якому вони опинилися.
Численні дослідження соціологів свідчать, що серед орієнтацій суспільства досягнення стабільного розвитку економіки займає провідне місце. Переважна частина людей пов’язує поліпшення економічного становища з логічним завершенням реформ, з доведенням їх до кінця.
Сьогодні можна констатувати, що в цілому суспільство орієнтоване на створення цивілізованого, соціально орієнтованого ринку, який має стати основою для забезпечення прав і свобод людини не лише в політичному, а й в економічному плані.
З усього цього можна зробити деякі висновки.
Перше. Незважаючи на складну ситуацію в суспільстві, етап укорінення загальнодемократичних цінностей, які є невід’ємною складовою сучасного суспільства, Україна вже пройшла.
Друге. Подальші зміни мають носити системний, послідовний і одночасно радикальний характер, оскільки будь-яке зволікання з реформацією суспільства чи гальмування відповідних змін в економіці та політичній сфері загрожує соціальною катастрофою.
Третє. Нинішній етап розвитку потребує значного посилення ролі держави. Зміцнення її регулюючих та координуючих функцій є для нас одним із головних завдань на найближчу перспективу.
Сучасна держава не може виступати як нерозумний опікун, що придушує ініціативу і заохочує утриманство. Вона не може бути і злою мачухою щодо своїх громадян. Ми бачимо її скоріше як організатора, який вміло створює та забезпечує умови для подальшого розвитку суспільства, формування ефективної, конкурентоздатної економіки. І одночасно вона ж є механізмом захисту інтересів громадян у суто соціальному вимірі.
В економічному плані ситуація вимагає підвищення ролі держави передусім для недопущення деіндустріалізації країни і стимулювання вітчизняного виробництва як основи досягнення добробуту.
Четверте. Суспільство вже сформулювало свій запит до держави, політиків, інтелектуальної еліти щодо необхідності чіткого визначення цілей та шляхів подальшого розвитку України. У ньому воно надає перевагу прагматикам-реформаторам, які здатні здійснити прорив у майбутнє, а не політиканам, що спекулюють на ностальгії про ”світле минуле”.

2. Суспільство в очікуванні "третьої сили"

В умовах нерозвиненого громадянського суспільства та незавершеного партійно-політичного та ідеологічного структурування держава виконувала функцію диригента політичних процесів та провідного суб’єкта демократизації. Фактично мова йде про унікальний період “самореформації” держави, синхронно з економічними та соціальними процесами трансформації. Але сьогодні період, коли домінували підходи щодо реформування політичної системи “згори”, завершується.
Майбутнє політичної системи нашої держави не може бути предметом політичних спекуляцій та корпоративного лобізму, а має стати своєрідним спільним проектом дій, який гуртує навколо себе як політиків, так і все суспільство. Умовно кажучи, ресурс “лібералізму згори” вичерпано, і головною тезою нового політичного етапу має стати нова формула – “демократія проростає знизу”, з волі й ініціативи громадянського суспільства. Попереду непростий шлях реформації політичної системи, яка б могла забезпечити становлення та функціонування повноцінного громадянського суспільства, реалізацію прав та інтересів як окремих індивідів, так і об`єднань громадян.
В основу реформи політичної системи необхідно закласти новий механізм взаємодії між трьома, базовими за своїм значенням, елементами: громадянське суспільство – політичні партії – система влади.
По-перше, громадянське суспільство є визначальним елементом для побудови політичної системи, що базується на принципах демократії та забезпеченні прав людини. Для сталого громадянського суспільства характерним є прозора система взаємин між громадянином та державними інституціями, що грунтується на верховенстві прав людини і громадянина, високому рівні індивідуальної та суспільної самосвідомості, позадержавних інститутах громадської самоорганізації.
Тому, по-друге, політичні партії є важливим елементом, без якого важко собі уявити демократичний та ефективно функціонуючий суспільний організм.
І третій елемент - владні структури. Поза сумнівом, від того, наскільки виваженою, інституційно та функціонально збалансованою є конструкція структури влади, залежить соціально-політична стабільність в державі.
Коріння нинішніх політичних конфліктів не стільки в амбіціях окремих діячів, скільки в недосконалості політичної системи. Розвиток громадянського суспільства, поступове зростання ролі регіонів, зміцнення політичних партій, професіоналізація виконавчої влади – все це об’єктивно вимагає термінових змін у законодавстві.
І чим довше ми затягуємо з їх впровадженням, тим складніше ситуація в державі. Як за класиками: застаріла адміністративна “надбудова” суперечить динамічному ринково-демократичному ”базису”. Тож в Україні дійсно формується своєрідна “революційна ситуація”, оскільки в Україні завдання демократичної революції залишились незавершеними. Сьогодні саме гальмування реформи політичної системи є головною перешкодою економічного розвитку та, відповідно, вирішення соціальних питань.
Для будь-якого тверезомислячого політика зрозуміло, що реалізація політичної реформи потребує політичної консолідації, відновлення політичного діалогу та пошук нових шляхів політичного порозуміння. Іншими словами, у процесі пошуку виходу із протистояння формується своєрідний запит на “третю силу” – тобто силу, яка візьме на себе роль організатора політичного компромісу. Сьогодні не влада з опорою на олігархічні кола і не опозиція з реваншистськими настроями та відсутньою програмою розвитку, а лише поява "третьої сили" дає Україні шанс вийти із політичного пату, сформулювати стратегію нової консолідації на довгостроковій основі.
“Третій шлях” – це наш спільний шлях до оновленого проекту національного розвитку в геополітичному, геоекономічному, політичному та соціокультурному вимірах. Ми лише на початку цього шляху, і від кожного з нас залежить, яким буде його майбутнє. Думаю, що остаточні відповіді може знайти лише колективний розум. Але вже сьогодні зрозуміло, що “третій шлях” полягає не в баталіях з владою і не в ідеологічній боротьбі з опонентами, а у формуванні реальних передумов для утвердження України, українського суспільства як самоврядної, демократичної республіки.
В сучасному глобалізованому світі лише міцні духом та вірою нації зберігають свою цілісність та ідентичність. Нації, які це усвідомили, демонструють соціальну стабільність та стале економічне зростання. Інші продовжують блукати замкненим колом злиднів та духовної спустошеності.
На жаль, Україна не подолала загрози гуманітарної катастрофи. Панування кланової олігархії та “тіньової економіки”, розкол суспільства на “меншість” дуже багатих та абсолютну “більшість” бідних, глибока криза регіонів, демографічний “глухий кут”, проблеми ідентифікації, вибору зовнішніх та внутрішніх координат – все це стало звичною характеристикою українського суспільства в останні роки. Зрушення в економіці на сьогодні вже просто не встигають за руйнівними тенденціями, що розгортаються в суспільстві. Причини кризи слід шукати не стільки в економіці, скільки в характері суспільного розвитку.
Зокрема зусилля громадян та політичної еліти мають бути спрямовані перш за все на розв’язання проблем, пов`язаних з конфліктами у межах трикутника "громадянське суспільство - держава та влада - політична еліта", від якого залежить становлення нації.
З практичної точки зору необхідно забезпечити утвердження трьох базових передумов для національного розвитку та зміцнення інституцій громадянського суспільства.
Перша передумова – утвердження принципу солідаризму, що поєднує у собі свободу особистості з суспільною відповідальністю. Це є базовою проблемою зміцнення та розвитку громадянського суспільства в Україні.
Світогляд свободи і відповідальності завжди сприймався на нашій землі як вища цінність. Саме такі підходи притаманні кожному українцю, незалежно від того, мешкає він на Сході чи Заході, Півдні чи Півночі. Гармонія особистого і суспільного - ось основа громадянської самосвідомості, її, так би мовити, філософська складова. Відомий американський соціолог та економіст Амітай Етціоні визначав цей феномен як досягнення “співзвучності духовних інтересів”.
Саме це має зараз хвилювати молоду українську націю, яка теж потребує відродження відчуття спільноти та солідарної основи суспільного розвитку.
Друга передумова – забезпечення відкритості, прозорості та підконтрольності влади, обраної громадянами. В цьому полягає головна вимога до влади, що повинна реформуватися і стати дійсно народною. Влада на службі у громадянина, а не громадянин як гвинтик влади - ось пріоритет і головна мета наміченої політичної реформи.
Відкритість та прозорість повинні утвердитись як базові принципи життя держави та суспільства, стати основою реформи політичної системи.
Під час політичної реформи необхідно створити ефективну систему громадського контролю за діями влади, що є запорукою її легітимності та водночас ефективним засобом запобігання політичним конфліктам.
Втілення в життя принципів прозорої політики прямо пов’язане із зміцненням в країні режиму законності. Судова система повинна бути незалежною від виконавчих структур і прозорою для громадського контролю, зокрема, через широку практику судів присяжних.
Третя передумова – соціоекономічний вимір розвитку суспільства та економіки. Це безпосередньо пов’язано з подоланням технократизму влади в усіх його вимірах – від адміністративного до ліберал-монетарного. В центрі має постати людина, її потенціал, а не “відсотки” чи “валові показники”. В Україні настав час формування еліти, що сповідує “людиноцентризм” – і як політичну ідею, і як практику.
Соціоекономічний вимір передбачає фундаментальні зміни в економічній стратегії. Ключовими категоріями мають стати “людський капітал”, “соціальні інвестиції” та “гуманітарні програми розвитку”. Все інше – похідне, бо є лише технологією, що забезпечує соціальний прогрес та якість життя громадян.

3. “Новий центризм” та місія народної демократії

Жити в демократичній незалежній державі також ще треба навчитися. І організувати об’єднавчий процес, який охоплював би не лише політиків, а й усе суспільство, дуже непросто. Однак завдання досягнення національного консенсусу повинна бути поставлено на чільне місце. Інший шлях і інший підхід – це шлях конфліктів і розколів, отже – в нікуди.
На жаль, за минулі роки сформувалася певна інерція політичного розбрату. Більшість партій, громадських організацій та рухів, є досить молодими та амбітними. Багато хто хоче довести, що саме йому уготована роль месії. В результаті, як свідчить практика, існуючі політичні партії, в тому числі і дуже близькі за своїми ідеологічними засадами, так і не змогли утворити життєздатні коаліції.
Але час не стоїть на місці, поступово приходить усвідомлення того, що політичне єднання має сенс лише тоді, коли мова йде про спільність поглядів щодо економічної та соціальної стратегії. Досвід минулих років наявно свідчить: будь-які політичні союзи стають одноденними метеликами, якщо створюються лише під тимчасову, кон’юнктурну мету. Неможливо бути справжніми партнерами, якщо метою єднання є лише доступ до влади, бо це вже не партнерство, а звичайний комерційний контракт.
Парадоксально, але саме громадяни, а не політичні діячі, першими почали шукати шлях до політики здорового глузду, відмовляючись від різнокольорового утопізму. За роки незалежності наші громадяни стомилися від нескінченної боротьби гасел та політичних ярликів. Тому саме центристська позиція є найбільш прийнятною не тільки для широкого кола наших політичних партнерів, а й для більшості співвітчизників. Не випадково центристські партії, течії за короткий час стали найбільш авторитетною силою у суспільстві.

Головними складовими політичного центризму є:
- поступовість соціально-економічних перетворень, послідовність дій влади у їх впровадженні;
- спирання на традиційне коріння суспільного буття, а не примітивне копіювання чужих чи історичних стереотипів;
- пріоритет вітчизняного виробництва та недопущення “економічної вестернізації”, захист інтересів вітчизняного капіталу;
- дотримання принципів соціальної справедливості, що стали базовою цінністю у нашому суспільстві.

Водночас, порядок денний демократичних сил, які обрали шлях єднання та сповідують ідеологію "нового центризму", мають визначати наступні пріоритети:
- забезпечення незворотності політики реформ на засадах програми стратегічного розвитку та дотримання принципів соціальної справедливості;
- зміцнення основи демократії в державі та запобігання загрозам антиреформаторського реваншу;
- сформування дієвої системи зворотного зв’язку між владою, політичним соціумом і громадянським суспільством.
Безумовно досягнення загальнонаціональної консолідації навколо спільної мети - це справа не одного місяця і навіть року. Проте, як кажуть у народі, навіть дорога у тисячу кілометрів починається з першого кроку.
Ні для кого не секрет, що народні демократи зробили свій вибір давно. Створення НДП у 1996 році було своєчасною і адекватною відповіддю демократичної громадськості і політиків на “соціальний запит” щодо сильної, структурованої політичної сили, яка була б здатна підтримати і “просувати” демократичні реформи — в суспільстві, економіці, політичній системі. Повноцінна реалізація демократичних реформ — ось в чому полягала і полягає політична місія НДП. І за великим рахунком, у назві партії — НДП — був відображений той “ідеал соціального прогресу”, на який повинні бути націлені реформи в Україні.
Ідеологічний і практичний арсенал НДП склали ідеї, актуальність яких вже перевірена роками:
- структурні реформи в економіці, затвердження інноваційно-інвестиційної моделі і держави-менеджера;
- затвердження “економічної демократії”. Податкова, аграрна і адміністративна реформи як ключові завдання в цьому напрямі;
- формування потужного “середнього класу” як соціальної опори демократичної системи;
- викорінення “бюрократичної деспотії” і корупції, виведення економіки з тіні;
- затвердження демократичної влади. Реформа політичної системи і перехід до парламентської моделі, в якій відповідальність за владу на себе беруть сильні політичні партії.
Ми так вважаємо, і ми так діємо. Саме завдяки цим позиціям, цим ідеям і діям народна демократія відбулася не тільки як політична організація-партія, але і як розгалужений суспільно-політичний рух.
Нарешті ще раз хочеться нагадати скептикам, які називають нашу партію “двічі народною”: народна демократія сьогодні — це найпрогресивніше гасло і найперспективніша мета, тому що вона протистоїть «демократії для обраних”. Народна демократія сьогодні — це противага “обмеженій демократії”.



4. «Народний капіталізм»

В політико-економічному плані ключовим завданням подальших демократичних перетворень має стати перехід від капіталізму адміністративно-олігархічного типу до “народного капіталізму”.
“Народний капіталізм” – це економіка та держава для всіх, а не лише для “обраних”. Це система чітко окреслених соціальних, економічних та правових умов, що забезпечують розвиток сучасного ринкового ладу та утвердження середнього класу як основної соціальної верстви та опори демократичної державності. Саме середній клас є головним замовником на громадянські інституції, демократичні права та свободи, самоврядність та сильну представницьку владу. Ця істина очевидна і відома ще з часів зародження європейської демократії.
Відповідно, як суспільний устрій народний капіталізм – це поєднання політичної та економічної демократії, цивілізованого ринку та ефективно діючої системи народовладдя, контролю з боку громадян над усіма гілками влади. Саме тому представницька влада має стати суспільно-політичною домінантою в державі.
За своєю суттю ідеї “народного капіталізму” близькі та зрозумілі широким верствам населення. Тому кожна людина, яка прагне розвитку своєї ініціативи чи справи, є нашим потенційним партнером та симпатиком на перспективу. Необхідно лише мати мужність та бажання  донести ці ідеї до кожного громадянина, якого не задовольняє стан справ у державі і який шукає можливості самореалізації та гідного забезпечення себе і своєї родини.
Крім того, “народний капіталізм” – це той горизонт, який дозволяє на практиці рухатись до європейської спільноти. Адже саме Євросоюз демонструє нам різні версії такого ладу.
Ось реальний масштаб та глибинний зміст поставленої мети. І якщо хтось скаже, що це політичний романтизм, то я відповім: це більше ніж романтизм, це спроба позбавитися грубої прагматики і відродити традицію політичного ідеалізму, який завжди був рушієм соціального прогресу.

Джерела:
· доповідь на Загальнонаціональному форумі єднання демократичних сил ”Злагода” (19 березня 1999 р.);
· виступ на конференції з питань реформи політичної системи в Україні (15-16 червня 2001 р.);
· виступ на засіданні Політради НДП (3 липня 2002 р.);
· виступ на першому Форумі Народної Демократії (30 травня 2003 р.);
· виступ на з’їзді НДП (2 листопада 1998 р.);
· стаття “Місія народної демократії” ( “Україна і світ сьогодні”);
· доповідь на VIII з’їзді НДП (7 грудня 2002 р.).