Народна демократія – проти влади олігархії

А) Права і свободи громадянина

Демократія – це не тільки проголошення політичних, економічних і соціальних прав. Це, у першу чергу, – гарантії кожному громадянину щодо умов реалізації його інтересів, здібностей та талантів, а також – забезпечення надійної державної опіки соціально незахищеним верствам населення.

Тому головним завданням української держави є захист інтересів людини, її конституційних прав і свобод. Тільки вільна, соціально захищена людина може повною мірою реалізувати свої економічні і політичні права. Принцип захисту прав і свобод людини має стати основою всіх подальших соціально-економічних і політичних перетворень.

Рівень життя громадян України, їх гуманітарний розвиток і соціальна захищеність повинні зростати і невпинно наближатися до європейських стандартів.

До ключових громадянських прав, які вимагають особливої уваги, належать:

- право на свободу економічної діяльності і захист власності;

- право на вільну участь у політичному житті країни;

- право на розвиток своєї особистості і забезпечення гідних стандартів життя.

Реалізація основних прав людини має цілком конкретні матеріальні виміри – стан її здоров’я, освіченість, забезпеченість, можливості самореалізації. Саме тому НДП вважає високі стандарти соціального життя не просто вимогою, а головним орієнтиром своєї політики. У першу чергу це стосується реформування сфер, у яких відбувається практична реалізація прав людини і громадянина, – освіта та охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, пенсійне забезпечення, система соціальних допомог. Ці сфери визначають повсякденний стан, настрій та самопочуття кожного співвітчизника, незалежно від віку та соціального становища. Необхідно, насамперед, забезпечити рівноправний доступ громадян України до медичних послуг, освіти, культури, відпочинку, які відповідають європейським стандартам якості життя та сприяють створенню умов для здорового, тривалого, духовно збагаченого життя. Ці стандарти мають бути досягнуті вже до 2007–2008 років.

Необхідне підвищення статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, запровадження системи постійного громадського контролю за діяльністю посадових осіб.

Вирішальним чинником успішності демократичних реформ стає дотримання принципу соціальної справедливості. Соціальна бідність 1990-х, що стала наслідком негуманних реформ першого десятиріччя незалежності, – явище протиприродне. І воно має і може бути швидко подолане. Головна запорука – соціальна воля суспільства та політична воля тих демократичних сил, які візьмуть на себе відповідальність за радикальні суспільні зміни.

Необхідно подолати розкол суспільства на меншість багатих громадян і абсолютну більшість бідних, що спричинює реальне безправ’я, створює соціальну напругу. Адже такий соціальний розкол унеможливлює консолідацію суспільства на засадах національної спільноти, і навіть створює загрози національній безпеці. Основні напрямки, що відстоює НДП, — демонополізація економіки, демонтаж корупційної державної системи, зміна олігархічної моделі економіки на народну економіку, гарантії та підтримка малого та середнього бізнесу, адресна соціальна допомога.

Особливої уваги потребує удосконалення правових, економічних та організаційних засад молодіжної політики. Забезпечення перспективи в освіті, працевлаштуванні, у вирішенні житлової проблеми, задоволенні духовно-інтелектуальних та культурних потреб, збереженні здоров’я – повинно постійно перебувати в центрі уваги державних структур.

Подолання загроз демографічної кризи шляхом:

- запровадження національної політики підтримки родини;

- надання допомоги багатодітним сім’ям та молодим сім’ям, задіяння для цього системи економічних стимулів та пільг;

- боротьби з ганебним явищем безпритульності дітей, залучення громад до вирішення проблеми сирітства та безпритульності;

- реформа системи охорони праці в напрямку її економізації та якісного технічного забезпечення;

- підвищення рівня гарантованої безоплатної медичної допомоги.

Гарантія прав людини на свободу слова, отримання достовірної інформації в повній мірі залежить від діяльності ЗМІ — каталізатора розвитку громадянського суспільства, налагодження їх конструктивного діалогу з органами державної влади, гармонізації стосунків особистості і держави. Це вимагає створення належних умов для об’єктивного висвітлення діяльності владних структур, політичних партій та громадських організацій, найрізноманітніших проявів суспільного життя з усіма його позитивами і негативами. Держава повинна гарантувати свободу слова і свободу думки у засобах масової інформації, але створюючи надійні правові перешкоди спробам маніпулювання громадською свідомістю, однобічного або спотвореного інформування населення. Водночас головна вимога до незалежних ЗМІ – соціальна відповідальність щодо об’єктивного інформування суспільства, врахування різних точок зору. Свобода та відповідальність є запорукою соціальної стабільності та досягнення порозуміння.

Б) Громадянське суспільство і влада

Подальший демократичний розвиток України напряму залежить від прагнень і запитів українського народу, готовності широких кіл громадськості займати активну позицію стосовно процесів у державі.

В основу демократичних зрушень необхідно закласти нові принципи взаємодії між трьома, базовими за своїм значенням, елементами:

громадянське суспільство – політичні партії – влада. Такими принципами є відкритість та прозорість дій влади, контрольованість її дій з боку громадянського суспільства.

Головним інструментом цього контролю є політичні партії — суспільний інститут, що дозволяє забезпечити повноцінне делегування інтересів громадянина до системи влади.

Зміцнення багатопартійної системи і становлення партійних утворень не як напіввіртуальних передвиборних проектів, а як дієвих політичних об’єднань громадян, сприятиме подоланню клімату суспільної недовіри до влади і зневіреності у майбутньому.

Неодмінною умовою становлення сильних партій є їх перетворення на активного суб’єкта формування представницької влади. Також необхідним є впровадження реального механізму відповідальності органів виконавчої влади перед політичними силами, що дасть поштовх до її більшої прозорості і відкритості.

Пріоритетним завданням на шляху демократичних реформ і суспільного діалогу має стати сприяння розвитку громадських неурядових організацій — інституту, який сприяє узгодженню суспільних інтересів, дозволяє налагодити постійну взаємодію, комунікацію між громадянами, і є важливим чинником суспільної консолідації.

На законодавчому рівні необхідно створити умови для підвищення фінансово-економічної незалежності громадських організацій, їх широкого залучення до обговорення та вироблення важливих державних рішень.

Органи влади повинні активніше використовувати інтелектуальний потенціал неурядових організацій, залучати їх до підготовки нормативно-правових актів, вироблення рішень з питань, які мають суспільний резонанс, моніторингу соціальної ситуації, сприяти налагодженню дієвого громадського контролю за своєю діяльністю.

Необхідним є також розвиток і державна підтримка молодіжних об’єднань — перетворення їх на ефективний інститут соціальної адаптації підростаючого покоління. Ключовими факторами сприяння їх роботі є фінансова підтримка державою соціально-значущих молодіжних програм, залучення молодіжних організацій до роботи органів державної влади, сприяння соціальній роботі з дітьми та молоддю.

Значну роль у процесах формування громадянського суспільства відіграють професійні спілки, діяльність яких є вагомим чинником регулювання соціально-трудових відносин, забезпечення соціальної справедливості і соціального захисту громадян. Обов’язок держави – сприяти розвитку профспілкового руху, зростанню його суспільної ваги, впливовості та авторитету. Важливим в цьому аспекті є створення належних правових умов для діяльності профспілок, удосконалення трудового законодавства України і приведення його у відповідність до загальновизнаних норм права.

В) Парламентсько-президентська республіка

Існуюча консервативна модель влади, що спирається на суто бюрократичні та фіскально-силові методи управління, не відповідає запитам громадянського суспільства, що динамічно розвивається та вимагає нових стандартів політичної та економічної демократії.

Неефективність державної системи управління, відсутність належного громадського контролю за владою, безсилля місцевого самоврядування, політична безвідповідальність – все це стало гальмом на шляху соціально-економічного розвитку України.

Громадяни мають отримати реальні можливості впливати на долю своєї держави, визначати напрям її подальшого руху. Адже саме в цьому полягає завдання завершення демократичних перетворень в Україні. Альтернативою є тільки відкат до авторитарної моделі з демократичним фасадом — „демократії для обраних”, коли доля країни залежить лише від обмеженого кола осіб, які монопольно контролюватимуть економічне і політичне життя в державі, нав’язуючи суспільству власні інтереси.

Отже, яка система влади є оптимальною для України?

Складниками оновленої системи влади мають бути впливові і сильні владні інституції. Але це має бути не бюрократична сила, а сила довіри та тісного зв’язку влади з виборцями, з громадянським суспільством, сила ефективності та політичної відповідальності.

По-перше, це – парламентсько-президентська модель із впливовою президентською владою, де президент є гарантом Конституції та главою держави. Це означає суттєве посилення можливостей Президента стабілізувати процеси в державі через розширення контрольно-наглядових повноважень за дотриманням Конституції, за законотворчим процесом і здійсненням державного управління.

По-друге, це сильний парламент як єдиний законодавчий орган влади, що формується на основі пропорційної виборчої системи. Парламент має залишитися однопалатним, що відповідає унітарній природі української держави та її адміністративному устрою. Крім того, Україні потрібен динамічний законотворчий процес, що виглядає нереальним за умов двопалатності.

По-третє, Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади повинен формуватися парламентом (партією чи коаліцією в парламенті, що має більшість мандатів). Таким чином, Кабінет Міністрів має перетворитися на політично відповідальний владний орган, який розробляє та реалізує загальнодержавні програми розвитку та несе повну відповідальність за їх виконання, і якому підпорядковуються центральні і місцеві органи виконавчої влади.

По-четверте, розвиток судової гілки влади, прокуратури та механізмів забезпечення конституційного нагляду. Ці структури мають бути політично незаангажовані та економічно незалежні.

НДП виступає за системну судову реформу, кінцевою метою якої є створення суду присяжних, що відповідає традиціям європейської судової системи.

Г) Самоврядування

Сильне самоврядування є невід’ємною складовою розвитку громадянського суспільства, забезпечення на практиці прав та свобод громадян, запровадження в обіг нових європейських стандартів життя. Без розвитку місцевого самоврядування ми будемо приречені залишатися в обіймах системи „демократії для обраних”.

Нинішня модель територіальної організації влади характеризується надмірною централізацією. Це стримує не тільки становлення місцевої демократії, а й соціально-економічний розвиток територіальних громад.

Україна стоїть перед необхідністю радикальної реформи системи територіальної організації влади. Це означає рух у трьох напрямах.

Перш за все — формування достатньої економічної бази самоврядування. Розвитку місцевого самоврядування бракує вкрай важливого елементу – фіскальної незалежності місцевих бюджетів. Нагальними питаннями, які вимагають вирішення, є:

- створення власної стабільної дохідної бази місцевих бюджетів;

- відповідність надходжень власним і делегованим повноваженням місцевих бюджетів;

- утвердження самостійності бюджетів адміністративно-територіальних одиниць;

- збільшення прозорості місцевих бюджетів шляхом посилення контролю за їхнім виконанням, переходу від стратегії дотацій до стратегії субвенцій, запровадження єдиної методики планування доходів і видатків;

- перехід від пріоритетної спрямованості на дотаційне вирівнювання бюджетної забезпеченості регіонів до створення умов для зміцнення бюджетної самостійності регіонів та посилення заінтересованості регіонального та місцевого самоврядування в поширенні та закріпленні джерел власних доходів;

- негайне законодавче врегулювання питання комунальної власності, як економічної основи місцевого самоврядування.

Друге — чітке розмежування повноважень виконавчих органів самоврядування і державних адміністрацій. Самоврядування має дістати не тільки номінальні права та обов’язки, а й стати реальним центром влади, отримати дієві правові, фінансові та управлінські важелі впливу на розвиток своїх територій та громад.

Реального поштовху для реформування та розвитку місцевого самоврядування можна надати за рахунок створення виконавчих органів місцевих рад. Зокрема, до компетенції виконавчих органів обласних та районних рад має належати розробка проекту та виконання (після затвердження відповідною радою) місцевого бюджету, реалізація економічних, соціальних та гуманітарних програм, що належать до їх компетенції.

Розвиток місцевого самоврядування має здійснюватися паралельно з реформуванням системи органів виконавчої влади держави на рівні областей та районів. Головна мета цього напрямку – створити чітку вертикаль виконавчої

влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів. Компетенція державних адміністрацій має обмежуватися контролем за виконанням державного бюджету та державних програм на рівні областей, районів, міст, сіл та селищ.

Третє. Поряд із вдосконаленням чинного законодавства та з фінансовим забезпеченням територіальних громад на перший план виходять проблеми політичні. Без їх вирішення подолати вакуум, що утворився навколо перспектив розвитку місцевого самоврядування, та байдужість населення не вдасться.

Підвищити авторитет і статус органів місцевого самоврядування можливо лише за умови подальшої демократизації роботи самих органів самоврядування. Регіональна еліта має відмовитись від копіювання на місцевому рівні авторитарних методів, коли, користуючись фасадом виборності, фактично створюється феодальна система, непідзвітна громадянам. Місцевий рівень не повинен асоціюватися з містечковим мисленням, а місцева влада — з „феодальними годівницями”.

Складовим елементом модернізації місцевого самоврядування є політичні партії. Тільки перехід до партійно-мажоритарної системи виборів до органів місцевого самоврядування, де кандидат-мажоритарник висувається від партії, може дати потужний поштовх розвиткові демократії, підвищенню ролі політичних партій у вирішенні питань, що пов’язані з розвитком міст та регіонів України.

Д) Адміністративна реформа

Однією з великих перешкод на шляху модернізації української держави і суспільства є застаріла адміністративна система, яка вже давно ні за структурою, ні за функціями не відповідає потребам сучасності.

В Україні фактично встановлена політична монополія бюрократії, яка підпорядковує національний розвиток своїм вузько корпоративним інтересам, обмежує і тотально контролює більшу частину продуктивних сил суспільства, паралізує громадську ініціативу.

Тому подолання бюрократичного диктату не може бути справою самореформування державного апарату. Воно можливе тільки як наслідок політичного рішення, ухваленого і реалізованого під наглядом і за участю широких кіл громадськості.

Це означає, що першим головним завданням адміністративної реформи є зміна філософії державного управління в усіх сферах державного життя. Держава не є самодостатньою метою національного розвитку. Перейменування бюрократії з радянської в національну не вичерпує завдань демократизації. Необхідно здійснити докорінну зміну якості стосунків між державою та громадянами: розвиток суспільства, ініціативи громадян і їх самоорганізації має стати реальним пріоритетом, який визначатиме місце і завдання української держави.

НДП виступає за обмеження адміністративного втручання держави в різні сфери суспільного життя, особливо в царину економіки і політики. Це дозволить ліквідувати негативні наслідки, породжені зрощуванням державного апарату з напівтіньовими приватними капіталами. Головними інструментами реалізації цього завдання є широка приватизація державної власності, проведена на прозорих і законних засадах, а також забезпечення відкритого характеру господарської діяльності державної влади.

Не менш важливим є переосмислення участі громадянського суспільства і його інститутів в державному будівництві. Основний замовник на демократичні перетворення має стати активним суб’єктом процесу державотворення — через підвищення статусу представницьких органів влади всіх рівнів, розвиток багатопартійної системи і створення дієвих механізмів оскарження в суді неправомірних дій з боку держави.

Другим основним завданням адміністративної реформи є якісна модернізація державного апарату.

Це означає:

1) приведення адміністративної структури у відповідність до потреб

економіки і регіонального розвитку, що вимагає:

- проведення реформи територіального устрою;

- передачі значної частини повноважень щодо територіального розвитку від органів державної влади місцевому самоврядуванню;

- скорочення і жорсткої регламентації втручання державних органів

у діяльність господарчих суб’єктів;

- реформування системи управління державною власністю;

2) кадрове оновлення системи управління. До управління державою повинні прийти нові кадри, які є носіями сучасних технологій управління.

Державний службовець має відповідати своєму статусу як за професійними, так і за моральними якостями. Високий професіоналізм та незаплямована репутація — це вимоги, які повинні справляти безпосередній вплив на подальшу кар’єру чиновника.

Особливе значення має подолання подолання закритого, „кумовського” підходу до державних призначень;

3) підвищення авторитету державних органів, відродження престижності служіння державним інтересам. У першу чергу це означає початок широкомасштабної боротьби з корупцією і хабарництвом.

Для цього необхідно:

- створити ефективну систему покарань і санкцій за зловживання посадовими повноваженнями;

- надати державному управлінню публічного характеру (запровадження практики регулярних звітів перед громадськістю з широкого кола питань та формування системи громадського контролю);

- кардинально реформувати систему оплати праці і соціального забезпечення державних службовців.