Сильна Україна у Єдиній Європі

А) Цивілізаційний вибір України – Єдина Європа

На початку XXI століття у питаннях зовнішньополітичної стратегії Україна максимально близька до національного консенсусу. Більшість громадян демонструють свою прихильність до європейського вибору, до цінностей європейської цивілізації. Відповідно стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі десять років має стати створення реальних передумов для вирішення основного геополітичного завдання нашої держави – вступу України до Європейського Союзу.

Шлях України до Євросоюзу, на відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, тісно пов’язаний з реалізацією концепції Великої Європи (Європа без поділу на Західну та Східну) і розвитком єдиного соціально-економічного простору, в якому можуть брати участь країни Євросоюзу та їхні східні «сусіди» по континенту.

Європейський Захід і євразійський Північний Схід висувають до України нові вимоги, які не зводяться до формальної географічної або політичної приналежності. В Україні наші сусіди бажають бачити сучасного, гнучкого, економічно сильного і політично відповідального партнера, що не тільки декларує, а й реалізує на практиці заявлену політику стратегічного партнерства. Беззастережними чинниками подальшого розвитку взаємин є відмова від спекулювання „надзвичайним” геополітичним положенням України і підтримання сталих добросусідських відносин з Росією, що є неодмінною умовою реалізації концепції Великої Європи.

Рух назустріч демократичній об’єднаній Європі можливий тільки в разі проведення успішних, зрозумілих для партнерів демократичних перетворень. Головним завданням для України, політиків-демократів і всього суспільства постає досягнення внутрішньої готовності до інтеграції. Еволюціонування в європейську державу залежить від загальнодемократичних зрушень в Україні, формування системи самоврядування європейського типу, оптимізації територіальної структури, розвитку регіонів як цілісних економічних і культурних комплексів, впровадження демократичної моделі виборів, свободи і незалежності роботи ЗМІ, верховенства закону, незалежності і ефективності в діяльності судової системи, тобто від визначення Україною своєї внутрішньої політики.

Ефективна співпраця, а згодом і входження України до європейської спільноти вимагає прискорення лібералізації внутрішнього ринку, подолання штучного монополізму та бюрократичного диктату, відмови від державної зарегульованості, непрозорості у питаннях залучення довгострокових інвестицій і участі у великих консорціальних проектах.

Принциповим моментом у політиці євроінтеграції є цілеспрямована підтримка національного капіталу, створення оптимальних умов для просування вітчизняних компаній на зовнішніх ринках, лобіювання їх інтересів при реалізації великих міжнародних економічних проектів.

Суттєвим чинником євроінтеграційної стратегії України є формування зрозумілої позиції і політики держави стосовно великого транснаціонального капіталу (ТНК), який загалом сприятиме активізації української економіки, надходженню прямих інвестицій, впровадженню наукоємних технологій, появі нових робочих місць.

В Україні поступово формується така економічна структура, в якій значну роль відіграватиме транснаціональний капітал. Присутність ТНК відчують не тільки окремі області і сегменти ринку. Цей капітал вплине і на економіку, і на політику загалом. В обставинах, що склалися, єдиним конструктивним кроком може стати розробка комплексної системи законодавства, яка регламентує діяльність ТНК в Україні і визначає взаємні права і зобов’язання між транснаціональними корпораціями і державою. Україні необхідно навчитися працювати з тими компаніями і корпораціями, інтереси яких збігаються з її планами і амбіціями, і, відповідно, ставити цивілізований заслін тим, хто виглядає неперспективно або непереконливо.

Ще однією важливою передумовою реалізації євроінтеграційної стратегії держави є вирішення комплексу завдань щодо приєднання до Світової організації торгівлі (СОТ). Цей крок сприятиме інтенсифікації зовнішньоекономічних зв’язків України з переважною більшістю країн світу і закладе реальне підґрунтя для створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Приєднання до СОТ має відбуватися синхронно із підвищенням конкурентного рівня національної економіки, освоєння “європейського стандарту” якості продукції та послуг, менеджменту та організації праці.

Б) Стратегічне геоекономічне партнерство (Росія та інші країни СНД та ЄЕП, країни Каспійсько-Чорноморського регіону)

Росія – СНД – ЄЕП

Пріоритетне економічне значення для України мають партнерські відносини з країнами СНД та ЄЕП, в першу чергу – з Російською Федерацією. В основу співробітництва мають бути покладені наявні спільні інтереси щодо поглибленої економічної співпраці Євроазійського регіону з Євросоюзом на міжрегіональному рівні. Україна як потенційний член Євросоюзу може стати економічним та політичним посередником та партнером у міжрегіональних економічних стосунках.

Стратегія економічного партнерства з ними має будуватися на фундаменті взаємовигідних інтересів. Основні напрямки: 

- ринки товарів, технологій, послуг і робочої сили;

- розвиток інтегрованої енергетичної системи за участю ЄС та країн СНД, забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів;

- трансконтинентальна транспортна мережа;

- розвиток коопераційних та технологічних зв’язків на основі створення великих міжнародних компаній (ТНК);

- фондові ринки та зустрічне інвестування;

- міжрегіональне співробітництво;

- освітні та гуманітарні програми співробітництва.

Крім того, необхідно зосередитися на виробленні пакету перспективних проектів, що мають як економічне, так і геополітичне значення, – поглиблення тристоронньої співпраці ЄС – Україна – Росія. Зокрема, серед сфер, які відповідають проекту Великої Європи, слід особливо виділити енергетику (виробництво і транспортування електроенергії), транспорт (всі види комунікації, включаючи транспортування енергоносіїв), машинобудування (особливо високоточне машинобудування, яке представляє інтерес для провідних європейських компаній, що шукають можливості винесення виробництва), агропромисловий комплекс (участь у розподілі праці на континенті, розвиток ринку землі і залучення західних інвесторів, збільшення місткості регіонального ринку агропродукції).

Україна зацікавлена в тому, щоб її участь в інтеграційних процесах у рамках СНД не увійшла в протиріччя з її європейським вибором. Розраховувати на успіх у цьому питанні можна лише тоді, коли Україна зможе ініціювати нову стратегію, суть якої полягає в інтернаціоналізації проекту єдиного економічного простору.

Каспійсько-Чорноморський регіон.

Володіючи значним транзитним та виробничим потенціалом, особливу увагу Україна приділяє комунікативним проектам, в тому числі – проектам співробітництва у сфері видобутку та транспортування енергоносіїв з Каспійсько-Чорноморського регіону на міжнародні ринки.

НДП розглядає Каспійсько-Чорноморський регіон як напрямок української зовнішньої політики, на якому теоретичні розмови про Україну як транзитну державу мають конвертуватися у прикладні міжрегіональні програми та економічно обґрунтовані кроки співпраці у складі міжнародних консорціумів та транснаціональних корпорацій.

1) Беручи участь у проектах, пов’язаних із євроазійським транзитом, маємо розуміти, що одного географічного розташування замало для того, щоб геоекономічні гравці (енерговидобувні країни та країни-споживачі) визнали Україну в якості прогнозованого стратегічного партнера. Технічний стан та якість управління транзитною інфраструктурою, міжнародні стандарти якості при наданні транзитних послуг, політична стабільність та інвестиційно-податковий клімат, як правило, відіграють вагомішу роль, ніж коефіцієнт транзитного потенціалу території.

2) Від геополітики до геоекономіки. Якщо Україна претендує на роль учасника європейської інтеграції (ЄС), вона має напрацьовувати та пропонувати власні варіанти поглиблення інтеграційних процесів, які б базувалися на об’єднанні інтересів країн Євросоюзу з регіонами, які є їх потенційними геоекономічними партнерами (країни Центральної Азії та Кавказу), та країнами, які прагнуть стати складовою частиною єдиного європейського простору (Росія, Україна).

4) Нарешті, Україна має віднайти своє місце в новій системі “мережевої геополітики”, що народжується в Євразії.

Для того, щоб витримати глобальну конкуренцію на ринку транзитних послуг, Україна повинна дотримуватися консолідованого підходу, здійснити переоцінку традиційних моделей використання потенціалу існуючих регіональних союзів та організацій (СНД, ЧЕС, ГУАМ).

Сьогодні нові проекти, пов’язані зі створенням спільної енергетичної і транспортно-комунікативної інфраструктури на Євразійському континенті, не можуть розвиватися, обмежуючись рамками якоїсь одної з вищевказаних структур. Необхідно активно включитись у пошук способів консолідації зусиль декількох регіональних організацій та організації їх співпраці з таким макрорегіональним об’єднанням, як ЄС, у питаннях енергетичного транзиту. Такий підхід передбачає впровадження алгоритму “мережевої геополітики”, яка реалізується за рахунок формування моделі взаємоприйнятної системи дипломатичних та бізнесових відносин за формулою: “регіональні міждержавні об’єднання – держави – регіональні лідери”. Тільки за таких умов можна розраховувати на те, що вдасться віднайти оптимальну модель геополітичного і економічного альянсу, який забезпечить практичну реалізацію проектів енергетичного транзиту з Каспійсько-Чорноморського регіону через територію Україні на ринки Євросоюзу.

В) Національна безпека в геополітичних умовах XXI століття

Процес розвитку України як незалежної демократичної держави відбувається в період кардинальних політичних і економічних трансформацій в українському суспільстві і глобальних змін в системі міжнародних відносин. Ера тотального протистояння давно минула, і сьогодні світ стоїть перед новими викликами своїй безпеці: посилюється загроза тероризму і регіонального фундаменталізму, частішають прояви агресивного етношовінізму, міжнаціональної ворожнечі і неототалітаризму.

З огляду на непросту ситуацію у світі, неодмінною умовою становлення сильної української держави є створення адекватної системи національної безпеки, пріоритетами якої повинні стати захист життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави.

Водночас в умовах нових глобальних загроз миру гарантією національної безпеки є тільки активна участь у створенні світових і регіональних систем безпеки. Виступаючи за збереження миру у всьому світі і балансу у міжнародних відносинах, наша держава має відігравати роль активного провідника інтересів і цінностей демократичної спільноти.

Як країна-засновник і активний член Організації Об’єднаних Націй, Україна має сприяти її реформуванню і підвищенню ефективності у боротьбі з новими загрозами миру. Участь у миротворчій діяльності ООН, боротьба із загрозою тероризму, відстоювання принципу мирного врегулювання міжнародних конфліктів і протиріч, дотримання норм міжнародного права – такі пріоритети повинні відстоюватись Україною.

Нині країни Європи демонструють нові стандарти політичних організацій, основою діяльності яких є захист прав людини і забезпечення суспільної безпеки. Політика партнерства з НАТО дозволяє не лише суттєво прискорити процеси модернізації національної системи безпеки, але й витримати стандарти демократії щодо захисту прав людини, у сфері управління тощо.

Крім того, важливим аспектом забезпечення національної безпеки України також є конструктивна співпраця з ОБСЄ, іншими європейськими політичними структурами. Участь України у розвитку таких регіональних систем дасть змогу не тільки захистити національні інтереси, гарантувати територіальну цілісність і недоторканість кордонів, але і забезпечити права та свободи багатьох наших співгромадян, які перебувають зараз за межами України.

Більше того, НДП розглядає активну співпрацю України з цими міжнародними організаціями як єдино можливий спосіб формування Єдиного демократичного простору в Європі, що означає зближення соціальних та політичних стандартів життя, панування єдиних норм політичної організації влади, виборчих систем, громадського контролю, функціонування національних систем безпеки та оборони як інтегрованих у міжнародні структури безпеки.

Ідея Єдиного демократичного простору в Європі має стати головним орієнтиром подальших суспільно-політичних перетворень в Україні.

Прискорення процесів глобалізації вимагає від суб’єктів забезпечення національної безпеки підвищеної уваги і до таких нетрадиційних проблем безпеки, як інформаційна, соціальна і екологічна. Нові виклики в цих сферах потребують нових підходів і розробки відповідних моделей захисту національних інтересів. Захист українського інформаційного простору, культурних цінностей і історичних надбань, запобігання екологічним катастрофам – важлива складова комплексу гарантій людського життя і суспільного розвитку.

Безпека особистості, суспільства і держави – основа сильної, незалежної і демократичної України.